Культура /
Нематеріальна культура
Бойки - це етнічна група русинського і волоського походження, які називаються Горцями Полонин, сусідували на сході з Гуцулами, а на заході з Лемками. Під час ІІ світової війни більшість бойків було переселено по СРСР, а решту, в результаті Акції "Вісла" розкидано по Польщі. Сьогодні Бойки живуть на Україні, в основному в Івано-франківській, Львівській і Закарпатській областях. Сліди матеріальної культури, які залишились по Бойках в Бещадах це сакральна архітектура (церкви) і житлові будинки (хижі).
В бойківському будівництві виступала одно будинкова забудова, яка сполучала під своїм дахом житлову і господарчу частини. Вузькі і довгі халупи (хижі) будувались з ялівця і накривались солом’яним дахом. В халупах були підлоги на яких мололи пшеницю. Під стелею висів котел в якому грілась вода. На стіні біля пічки була полиця на дерев’яну посуду, глиняні миски і горщики. Будинок освітлювали металевими масляними лампами, які були наповнені жиром або гасом. В будинку стояв стіл, рухома лава, пічка, на стінах висіли масляні картини. В коморі зберігали цінні предмети і продукти харчування. Бойківські села засновувались в долинах річок і струмків. Простягалися довгим ланцюгом, іноді на кілька кілометрів. З часів надання волоського права, утворювали в річних долинах ланцюгову забудову. Господарство, розміщене на обох схилах поля, включало ліси з полянами і пасовища.
Бойки жили на неврожайному, гірському терені, що сприяло тому, що утримувалась традиційна форма культури. Основою економіки було сільське господарство, а також тваринництво. Пасовища знаходились в основному на гірських полянах, які називаються полонинами. При обробці землі на селах дотримувались принципу, якщо одного року копали мотиками і засівали поля з однієї сторони села, то з протилежної сторони випасали велику рогату худобу. Через пізній засів, урожай був малий. Випасання худоби було головним джерелом утримання. Бойки випасали великі стада овець, які нараховували від 100 до 200 штук. Щоденне життя пастухів на полонинах було важким. Жили в шалашах, харчувалися молоком і виробами з нього. Ще до ІІ світової війни для розпалювання багаття використовували кремінь. Бойки розводили також домашню птицю, займалися садівництвом, сушили фрукти і продавали їх. Збирали багато лісних горіхів, які під час голоду були для багатьох головним джерелом харчування. Чоловіки заробляли на вирубці лісу або на жнивах. Займалися також випалюванням вугілля і розведенням коней. Крім бондарного виробництва, селяни займалися різьбленням, стельмаством, столярством.
Духовне життя бойків було тісно пов’язане з церквою. Існувало три види церкви, що будувались бойками. Належали до них тридольні святині. Традиційний матеріал з якого будувались це дерево. Складалися з призбітерію, нави і бабинця. Дах церкви опирався на стовпах. Наступний тип церкви будувався у вигляді прямокутника з високим дахом. Останній вид це будівля у вигляді хреста. Зустрічалися також церкві з верхньою каплицею над бабинцем. Крім релігійних функцій виконували також оборонні. Їх будували в важко доступних місцях в горах.
Бойки були дуже забобонні, а тому так довго і в незмінній формі зберегли традиції предків. Хоча були віруючими, проте віри в надприродні сили. З подвійною силою охороняли себе від впливу злих духів. Просили про молитву попа, потім запрошували шамана, який виганяв зло і запобігав його поверненню. Охороняли худобу від злих поглядів, «замовляли» мисливське знаряддя і погоду. Хороша аура була дуже важливою в житті хліборобів і пастухів, а тому «замовники» погоди буле шановані, а в деяких селах їм навіть складали данину. Селяни вважали, що їх сила походить як від добра, так і від зла. Бойкам також допомагали знавці трав, які лікували і «замовляли» хвороби. Знахарі обробляли хворого димом з трав, в конкретній порі дня і ночі, читаючи при цьому молитви і закляття. Боялися духів померлих, а особливо самогубців. Від злих духів, як вірили Бойки, охороняв хрест, який ставився на перехрестях доріг. В Бещадах такі архаїчні вірування і обряди існували аж до 1946 року. В Волосатому, труну тягнула пара чорних волів, за якими йшла група плачок.
В кожному селі були ворожки і чарівниці, яких вважали причиною хвороб і різних нещасть. Чари і магію знімали знахарі. Вірили, що людина від народження має дві душі. Одна з них, хрещена після смерті, йшла там, де повинна була, тобто до неба або до пекла.
На Різдво готували дванадцять традиційних потрав. Господар приносив пучок сіна і клав його на столі. В святий вечір постували. Зранку від хати до хати ходили колядники, з побажаннями щастя, а жінки не могли відвідувати нікого і нічого позичати. Пізніше до хати вносилося сіно і готувалася вечеря. Родина їла з однієї тарілки. Дітям кидали на підлогу лісові горіхи, а вони з радістю шукали їх в сіні.
Дуже популярними на Бойківщині були день св. Юрія і Зелені Свята. В українських Карпатах збереглася традиція прикрашати худобу на св. Юрія вінками з весняної зелені і квітів. Відповідно до традиції, на прикрашену худобу не нападали дикі звірі. Існує версія, що вінки охороняли також від злих чарів. Про важливість свята свідчить той факт, що під час плетення вінків і виганяння худоби на пасовище, пастухи співали обрядові пісні. Тексти пісень, які супроводжували обряди вже забулись, знаємо тільки, що мелодія схожа на весільні пісні.
Вінки з квітів плелися переважно для корів і телят. З гілок і листя бука робили вінки для волів і биків. Після того, як худоба верталася додому, господарі знімали з неї вінки і розривали їх. Годували або обсипували ними корови.
Через неділю після народження дитини, відбувався обряд хрещення. Хресними були найближчі сусіди. Куми приносили кусок тканини і вкладали до неї гроші. Дитину до хрещення ложили на хрестах. Хрестив піп. Після хрещення сідали до столу.
Батько, який хотів оженити сина, просив сусіда, щоб разом відвідали батьків дівчини. Батьки питали дівчину, чи хоче вийти за між за пропонованого юнака. Якщо приймала їх вибір, то інформували сватів, яке віно мала внести. Пізніше торгувалися, хто скільки вносить майна. Через два дні, батьки юнака і сусіди йшли оглядати господарство майбутньої молодої. Батьки майбутніх молодят вирішували, хто і які функції буде виконувати під час весілля. Піп, після того як отримав відповідні дари, оголошував про замір одружитися, а тоді відбувалися заручини. Під час цього обряду вимінювалися між собою подарунками і сідали до столу. Піп перед шлюбом питав на пам’ять молитву і катехизм, а також молодята мусили один день відпрацювати в його господарстві. Знову вручали йому подарунки. Цього ж дня запрошували на весілля, йшли на богослужіння і сповідь. Молодята в церкві ставали на коліна на рушнику. Піп давав їм шлюб. Після церкви молоді йшли до корчми. Коли молода пара входила додому, їх вітали співаки. Молоді їли в коморі і залишались в ній до самого вечора і тільки тоді виходили танцювати. Наступного дня весілля продовжувалось у молодого.
Свої традиції мали також похорони. Біля померлого ставили хрест і підсвічники. Його вдягали і клали на лавці в білому полотні. До труни померлих вдягали в спеціальне вбрання. Молодих людей вдягали в весільне вбрання. В труну ложили предмети щоденного вжитку, аби допомагали померлому на тому світі. На віці малювали фарбою хрест. В кожен куток труни сипали сіль, яку злизувала родина і обходила довкола труни, що мало охороняти від злих духів. Після поховання відбувались поминки.